Вівторок, 13.11.2018, 18.23.16 | RSS | Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід
Бібліотека БЗШ І-ІІІ ст. №15
Головна
Меню сайту
Категорії розділу
Статті Москаленко Зої Миколаївни [4]
Статті Гейко Діни Петрівни [1]
Вхід на сайт

Пошук
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Культурно-дозвіллєва діяльність шкільної бібліотеки. Казкотерапія.

  З-поміж стратегічних напрямів модернізації національної системи освіти, окреслених у Законах України «Про освіту», Концепції національного виховання та Національній доктрині розвитку освіти України у ХХI столітті, одним із актуальних постає завдання щодо формування сучасного культурного дозвілля України, відродження, утвердження і подальший розвиток національної системи культурно-дозвіллєвої діяльності підростаючого покоління. Це зумовлено тим, що в умовах нової соціально-економічної та культурної політики нашої держави науково обґрунтована система організації культурно-дозвіллєвої діяльності, яка обіймає сферу вільного часу дітей та молоді, покликана не тільки врахувати їхні природні здібності, а створити сприятливі умови для творчого розвитку та формування повноцінної особистості громадянина України, відтворити його національний характер, спосіб мислення та світогляд (І.Д.Бех, А.М.Богуш, В.Г.Кузь, О.Я.Савченко, О.В.Сухомлинська, Т.І.Сущенко та ін.).
  «Ледарство — мати пороків», — говорить народна мудрість. У ці слова вкладений глибокий педагогічний зміст. Діти, у яких багато вільного часу, які безцільно блукають по вулицях, часто починають порушувати порядок і дисципліну. Разом з тим від безладного проведення часу вони швидше стомлюються, виснажують свої сили.
   Потрібно навчити дітей весело й розумно відпочивати, відновлювати сили. Від правильної організації вільного часу дітей багато в чому залежить їхня працездатність.
  Дозвілля, або вільний час, це час вільного вибору занять, розваг, друзів. Отже, в основі своїй дозвілля має дві функції: з одного боку – відновлення сил людини, що поглинаються різними видами праці, а з іншого боку — її духовний розвиток. Діти, будучи найбільш уразливою й залежною частиною суспільства, не можуть самостійно вирішувати, коли, скільки і як вони можуть використовувати вільний від основного заняття - навчання - час. Нам разом з тим важливо зрозуміти специфіку дитячого дозвілля як соціально-історичної категорії в часи найбільш серйозних соціально-політичних змін. На даному історичному етапі нашої країни потрібно виховувати дітей у дозвіллєвий час у дусі патріотизму, любові до ближніх, прищеплювати дітям доброту до однолітків, повагу до дорослих, прививати звичку до занять спортом.
  Розвиток національної системи освіти в Україні – необхідний елемент розбудови самостійної держави, який вимагає вдосконалення існуючих форм і методів виховного впливу на особистість дитини.
  Величезну роль в організації вільного часу учнів відіграють науково-просвітницькі заклади. Це – бібліотеки, музеї, парки культури й відпочинку.
   Щодо організації дозвілля школярів, що проводяться бібліотекою, вони несуть у собі усвідомлено виховний вплив; така робота повинна сприяти правильній організації вільного часу учнівської молоді. Організація культурно-дозвіллєвої діяльності школярів у роботі шкільної бібліотеки ґрунтується на певних принципах:

  • принципі комплексності (об’єднання в дозвіллєвій діяльності естетичного, морального, трудового та ін.);
  • принципі диференційного підходу до аудиторії (вік, рівень знань, інтереси, потреби);
  • принципі безперервності (створена у бібліотеці система роботи, при котрій кожен з циклів використовується для школярів різного віку та опирається на знання, отримані раніше);
  • принципі активності й самостійності аудиторії (уміння школярів орієнтуватися в інформації, яка їм надається);
  • принципі різноманітності (різноманіття форм та напрямків в організації дозвіллєвої діяльності в бібліотечній роботі).

  Діяльність шкільної бібліотеки з організації молодіжного дозвілля досить різноманітна. В бібліотеці проводяться: масові, групові, індивідуальні форми роботи.
Основні форми дозвіллєвої діяльності це:

  • лекції, тематичні вечори;
  • зустрічі з цікавими людьми;
  • дні інформації;
  • книжкові виставки;
  • виставки рукоділля.

     Головне наше завдання – це, звичайно, прищепити читачу любов до книги й ставлення до книг як одного з головних джерел інформації.
  Отже, шкільна бібліотека є безпосереднім середовищем з проведення дозвіллєвої діяльності. По-перше, вона залучає учнів до читання, а отже, і до самоосвіти, самовиховання, самоорганізації свого дозвілля і, по-друге, тому що книга є одним з головних джерел інформації.
  Методами культурно-дозвіллєвої діяльності прийнято називати способи, прийоми, способи дій з використання засобів впливу на аудиторію.
    У культурно-дозвіллєвій діяльності виділяють такі основні методи:
Методи гри й ігрового тренінгу. Гра – самостійний і законний для учнів, дуже важливий вид їхньої діяльності. Гра виявляє знання, інтелектуальні сили. Вона показує рівень організаторських здібностей учнів, розкриває творчий потенціал кожного учня.
Методи театралізації. Дозвілля учнів має нескінченну безліч сюжетів і соціальних ролей. Метод театралізації реалізується через особливий словник спілкування, обряди, ритуали. Театралізація знайомить учнів з різноманітними сюжетами життя.
Метод змагання. Змагання – внутрішня «пружина» розкручування творчих сил, стимулювання до пошуку, відкриття, перемог над собою.
Метод рівноправного духовного контакту. Він заснований на спільній діяльності дітей і дорослих «на рівних» у цьому. Організатори, соціальні педагоги, учні – рівноправні члени шкільного клубу, драмгуртка, творчих об’єднань, заснованих на демократичному, гуманізованому спілкуванні.
Методи ситуацій, що виховують, тобто покликаних до життя процедур, самореалізації, довіри, уявної довіри, недовіри, організованого успіху та ін. Ситуація, яка виховує, – це ситуація, що спеціально створюється бібліотекарем.
Імпровізація – це дія, не усвідомлена й не підготовлена заздалегідь, експромт. Імпровізація виводить на практичну й творчу заповзятливість. Мистецтво імпровізації – це породження спокуси творчого зусилля. Вона базується на синдромі наслідування з привнесенням свого авторського початку.
   Саме імпровізація та методи ситуацій нас наштовхнули на думку використати одну з форм культурно-дозвіллєвої діяльності з дітьми віком від 6 до 11 років – казкотерапію.
   «У казках є засоби, які можуть виправити чи відродити будь-яку втрачену душевну пружину», говорила Кларіса Пінкола Естес.
   З давніх давен людство знало про цілющу силу слова. Так у фараона Рамзеса ІІ на дверях книгосховища був напис: «Аптека для душі». З душевним здоров’ям література асоціювалася в різних країнах. Англійський лікар Сайденген приписував пацієнтам твір Сервантеса про славного лицаря Дон Кіхота, бо помітив, що після прочитаного настрій у людей покращувався і зцілення проходило значно швидше.
   Так поступово виникає слово «бібліотерапія» – спілкування, лікування книгою. «Казкотерапія» – це молодша сестра бібліотерапії, один з її різновидів, це організоване кероване читання, спрямоване на психологічну підтримку і допомогу у вирішенні проблем у дітей. З назви зрозуміло, що основним терапевтичним інструментом виступає казка. Її призначення – усунення дитячих страхів, заспокоєння. Вона пропонує вирішення їхніх проблем і труднощів: внутрішніх, між ровесниками і в родині.
    Протягом свого розвитку людство стикалося із чисельними проблемами та загадками, найбільшою з яких є, певно, загадка природи самої людини. Сьогодні ця проблема постає гостро як ніколи, оскільки більшість актуальних негараздів людства – війни, тероризм, наркоманія, расові забобони, тощо – є наслідком поведінки людей.
  Засновниками казкотерапії є американський психолог і психіатр Бруно Беттельгейм, Доріс Бретт – австралійський клінічний психолог, сучасна поетеса. Її вважають автором методики казкотерапії, котра написала «Оповідання для твоєї дитини», «Оповідання для твоєї трохи старшої дитини», «Казки, які лікують».
  Казка супроводжує людину впродовж усього життя, допомагає її успішній соціалізації й ефективному засвоєнню життєвих уроків. Вона для дитини – це не просто вигадка, фантазія, це особлива реальність світу почуттів, котра розсуває рамки звичайного життя; тільки в казковій формі діти стикаються з такими складними явищами і почуттями, як життя і смерть, любов і ненависть, гнів і співчуття, зрада і підступність. Казка – це стародавній спосіб підтримати людину за допомогою слова, вона доступно пояснює, що добре, а що погано. На прикладі позитивних персонажів дитина вчиться бути хорошою, а негативні герої казок викликають у неї лише негативну реакцію. Негативний герой завжди залишається покараним, а доброму дістається красуня-принцеса й півцарства на додаток.
Основний принцип казкотерапії – цілісний розвиток особистості.
  По-перше, герої багатьох казок працюють(сіють, жнуть, молотять), тим самим приваблюючи дитячу увагу до основного змісту життя людини – праці, психологічно налаштовуючи дітей на головний вид людської діяльності.
   По-друге, казка допомагає в доступному обсязі дитині пізнавати дорослий світ почуттів та переживань.
    По-третє, у дітей дуже розвинуті механізми ідентифікації, об’єднання себе з казковими персонажами і, як результат, – присвоєння собі їхніх норм, цінностей, зразків. Ототожнюючи себе з позитивним героєм із улюбленої казки дитина має змогу повірити в себе, засвоїти людські моральні норми та цінності, вчиться розрізняти добро і зло, тим самим, набуває духовності.
  Необхідно звернути увагу і на те, що казка задовольняє основні потреби дитини.
   По-перше, у кожної казки головний герой є самостійним, самодостатнім, а це те саме, про що мріють діти. Тому казка задовольняє одну з головних потреб дітей – бути самостійними.
 По-друге, казкові персонажі можуть переборювати будь-які труднощі, найнеймовірніші перепони, перемагати самого лютого ворога (Змія Горинича, Бабу Ягу, Кощія, Зміючку) тим самим задовольняючи потребу у компетентності, яка в їх уяві надає людині всемогутності.
   По-третє, головні герої казок знаходяться в постійній дії (Котигорошко, Івасик Телесик, пан Коцький), а діти постійно прагнуть до активності. Перебуваючи під впливом розвитку сюжету казки, діючи у своїх фантазіях разом з казковими персонажами, задовольняється потреба дітей в активній діяльності.
  У дітей формуються такі особистісні якості, як автономність, що дозволяє дітям не соромлячись висловлювати особисту думку; активність, що спонукає їх у колективі до володіння ініціативою; соціальна компетентність, яка в свою чергу, складається з компонентів: мотиваційного – прояв по відношенню до інших дітей уваги, співчуття, доброзичливості; когнітивного – пізнання іншої людини, намагання зрозуміти потреби та особливості характеру; поведінкового – пов'язаний з вибором адекватних ситуацій, способів спілкування, поведінки.
   Таким чином, казки, спонукають дітей внутрішньо співчувати їх героям, у результаті чого у дитини виховуються нові уявлення про людей, предмети, явища навколишнього світу і, що найголовніше – нове емоційне ставлення до них. Закладений у сюжеті казки натяк сприймається кожною особистістю індивідуально, актуалізує особистісне трактування змісту казки, стимулює індивідуальне його сприйняття і спонукає до власної творчості.
   Саме казка є одним із засобів об’єднання дорослих і дітей, надання їм можливості зрозуміти один одного. Даючи особливу гаму переживань, казка створює особливий настрій, викликає доброзичливе ставлення дитини до людей, тварин, природи, вчить добру і справедливості.
   Особливої методики до казкотерапії непотрібно шукати. Насамперед – це знайомство з колективом учнів – індивідуальні бесіди, вікторини, тренінги, анкетування з метою визначення запиту на потрібну літературу. Далі проходять зустрічі з казкою – це голосні читання, де приймають участь всі бажаючі.
  В процесі розгортання подій казки головний герой має позбутися своїх недоліків.
Тому процес казкотерапії розділяють на такі фази:
• Ідентифікація.
• Проекція.
• Катарсис.
• Розгляд.
  Опрацювавши ряд джерел про казкотерапію знаних у світі психологів, психотерапевтів (…М.Б.Беттельхейма, М.-Л. фон Франца, Р.Гарднера, К.Юнга, В.Проппа), а також сучасних психологів і дослідників казок, таких як Т.Д.Зінкевич-Євстигнєєва, А.М.Михайлова, І.В.Вачкова, А.Д.Короткова та ін. можна зробити висновок, що казки поділяють за змістом та впливом на психолого-повчальні і психотерапевтичні.
  Перші мають на меті викликати зміни в поведінці маленького слухача за допомогою запропонованих йому нових зразків реагування і способів подолання страхів і проблем. Вони містять елементи «чарівності», героями можуть бути типові казкові: тварини, рослини, предмети, які «ламають» характеристики, приписані їм, через емоції допомагають розібратися у власних почуттях, полегшують розуміння ситуації, заохочують до розмови про власні проблеми під безпечним казковим «прикриттям», через демонстрацію невідомих дитині зразків, без зайвого моралізаторства, мотивує її до пошуку позитивних рішень.
  Психотерапевтична казка – довший за розміром твір з розгорнутою фантастичною і складною фабулою. Вона стосується складних ситуацій, що викликають страх. Зміст може мати сюжет розлучення батьків, смерть близьких людей, тяжкої хвороби рідних або ж самого маленького героя, різноманітних суспільних паталогій, перенесених у казковий світ. «Лікувальна» казка відрізняється від звичайної тим, що її вигадують спеціально з урахуванням особливостей дитини. Тобто її головний герой схожий на дитину, він переживає ті ж проблеми й емоції. Він бореться, наприклад, з темрявою, й за його вчинками дитина може бачити, що це насправді не так уже й страшно. Або, навпаки, героя казки доля карає за те, що він не миє руки або не слухається батьків.
  Працюючи з казкою ми обов’язково аналізуємо дії казкових персонажів. Звертаємо увагу на уміння дітьми розповідати казки, також доцільно і повчально переписувати, малювати улюблені сюжети з казок. Учням можна запропонувати постановку казки із допомогою ляльок, або програвання окремих епізодів казки. Цікавою формою роботи для дітей є складання казок.
   Казка звернена до чистого дитячого начала кожної людини. Слухаючи казку, дитина ототожнює себе з її героями і підсвідомо вибирає рольову модель поведінки, яку потім реалізує в майбутньому.


У казці мріяли колись,
Щоб піднятися у вись,
До незвіданих земель,
Мчав летючий корабель.
В казці мрій було немало,
Вона вчила, лікувала,
В дорослий світ нас готувала.

Категорія: Статті Москаленко Зої Миколаївни | Додав: Ліра (04.11.2014) | Автор: Москаленко З.М. E
Переглядів: 939 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Copyright MyCorp © 2018