Понеділок, 23.07.2018, 19.32.00
Вітаю Вас Гість | RSS

Бібліотека БЗШ І-ІІІ ст. №15

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бібліотечний вісник

Головна » 2015 » Лютий » 27 » Ювіляри дня - 27 лютого
00.33.06
Ювіляри дня - 27 лютого

Життєвий і творчий шлях

Федір Потушняк  народився 27 лютого 1910 року в селі Осій на Іршавщині. Здобув освіту в Карловому університеті в Празі, після закінчення якого (1937) деякий час учителював у закарпатських селах Білки й Великий Бичків. Коли в Ужгороді в 1940 році було засноване «Підкарпатське общество наук», став його постійним співробітником. Проте з посиленням воєнних дій окупаційні угорські власті мобілізовують Ф. Потушняка і відправляють його на східний фронт. Письменник побував у радянському полоні, а після повернення в березні 1945 року з табору під Івано-Франківськом працює в газеті «Закарпатська Україна» (пізніша назва «Закарпатська правда»). У цей час розпочинається й науково-педагогічна діяльність Ф. Потушняка в нововідкритому Ужгородському державному університеті на посаді викладача, пізніше доцента кафедри загальної історії. Прийнятий до Спілки письменників у 1946 році, митець тим не менше зазнає різкої критики за нібито незрозумілий модерністський напрям поетичної творчості, «далекої від дійсності» й чужої «радянському народові». В світ українського поетичного слова Федір Потушняк увійшов у 30-х роках XX століття, ставши автором збірок «Далекі вогні» (1934), «Хвилини вічності» (1936), «Таємничі вечори» (1938), «Можливості» (1939), «На білих скалах» (1941), «Кристали» (1942) та «Терези вічності» (1944). Донині в рукописному варіанті зберігається збірка «Радість».

Уже в першій своїй збірці «Далекі вогні» Ф. Потушняк намагається відтворити духовний порив людини до щастя, внутрішньої гармонії, єдності зі світом. У «Хвилинах вічності» формується ключовий образ усієї художньої системи митця – хвилин як елементів вічного не в їх механічному поєднанні, а в осяяннях творчості, у проривах за межі емпіричного часоплину життя. «Таємничі вечори» в однойменній збірці – це і є вечори прилучення до вічного, Божественного, нескінченного, вечори діяння священної магії слова, його незбагненної, надлюдської сили. У збірці «Можливості», що значно розширює перспективу поетичного світобачення автора, Ф. Потушняк пробує своє перо також у сюрреалістичній поезії (цикл «Можливості»), згодом продовживши ці спроби у збірці «Кристали». Що ж до збірки «На білих скалах», яка вже своєю назвою виражає порив до ідеалу, вказує на вершинні злети людської думки, то її за рівнем майстерності, емоційної сугестивності, за глибиною проникнення в світ людської душі можна ставити в один ряд із творчими здобутками Б.-І. Антонича й раннього П. Тичини. Органічно завершує шлях талановитого лірика збірка «Терези вічності». В унісон із головними мотивами збірок поета звучать і його поеми «Хатка та млинок» (1944) і «Спляча царівна» (1944).

Ф. Потушняк був і талановитим прозаїком. Поряд із О. Маркушем, Л. Дем’яном, Ю. Станинцем він увійшов у славну когорту творців «закарпатської школи» української новелістики. Письменник усвідомлював потребу виходу літератури за межі чисто соціальних та етнографічних тем, які здебільшого опрацьовували прозаїки-закарпатці. У розвідці «Закарпатська українська етнографія» він писав: «Художня література Закарпаття… мала виразно етнографічний характер…. Закарпатські письменники завжди звертались до соціальних проблем села. Вони свої ідейні й мистецькі засоби черпали з фольклору. Метою письменників було зображення позитивної й негативної картин життя. Високої мети закарпатські письменники перед собою не ставили. Картини життя вони передавали вкрай реалістично, писали «правду». Ф. Потушняк належав до тих прозаїків краю, які, відходячи від етнографізму та примітивного побутописання, вже ставили перед собою «високу мету». Він досліджував людську душу, її таємниці, торкався основоположних екзистенційних проблем буття. Як майстер психологічного письма Ф. Потушняк розширив проблематику закарпатоукраїнської прози, тонко нюансував відображення найрізноманітніших настроїв і станів душі своїх героїв. Не можна не відзначити майстерності Потушняка-новеліста, його вміння вибудувати новелістичний сюжет, творити незрівнянні психологізовані пейзажі. Розпочавши свій творчий шлях із поезії символістського звучання, у прозі Ф. Потушняк, як і більшість його літературних побратимів, виступив реалістом, чи, точніше, неореалістом.

Уже перші виступи письменника (книжки «Земля», 1938, «Оповідання», 1942, «Гріх» та інші оповідання», 1944) були схвально прийняті критикою. Є.Недзельський правомірно пов’язував художню творчість Потушняка з його етнографічними зацікавленнями, вважаючи, що поєднання наукової праці з художнім обдаруванням дало можливість автору «через душу свого народу проникнути до глибини душі людини загалом». Різкими, суворими штрихами та лаконізмом деякі новели Ф. Потушняка наближаються до типу стефаниківської новели. Такими є, наприклад, новела соціального звучання «Голод», у якій Іванко, що разом із батьками вмирає від голоду, який охопив село, ділиться з матір’ю мріями про достаток і добрі заробітки в своєму дорослому житті, або «Злодій» – мистецьки виконана зарисовка нелюдської розправи селян над німим жебраком із порожньою «латаною тайстрою», котрий нібито вкрав верету в багачки Йванихи.

Серед творів, у яких Ф. Потушняк відтворює народну філософію, прадавні вірування й забобони селян, виділяється новела «Верба». Герой новели Іван Межовий та його дружина вірять, що хвороба їхнього синка Петрика пов’язана з бажанням старої верби забрати собі хлопчика. Адже молода жінка колись «на русалля» за порадою знахаря молила цю вербу послати їй дітей. І ось наближається «русальна північ»: Петрик у гарячці, а безпорадні батьки, охоплені розпачем, згодні віддати в жертву дереву меншу дитину, дівчинку. З надзвичайною силою драматичної напруги письменник зображує епізод, коли батько з дитиною на руках біжить до болота, над яким росте верба. Цей епізод нагадує подібну сцену із «Новини» В. Стефаника. Розв’язка твору несподівана, але психологічно вмотивована: сила батьківської любові перемагає забобонний страх, і чоловік повертається за дитиною: «Хапає її в обійми, притискає міцно до грудей, відносить набік від верби і ставить на землю. Потім повертається, підносить сокиру і з розмаху, поспішаючи, рубає в темряві стару вербу.

— Не дам тобі свої діти! — кричить. — Не дам! Це — мої діти!

І рубає, не переводячи дух, рубає, рубає…».

Якою ж безмежною має бути духовна міцність людини, щоб переважити містичний жах перед усевладдям природи і повстати проти незрозумілої, темної сили, що хоче забрати найдорожче! Життя закарпатського селянина, глибини його духу давали письменнику матеріал для розв’язання складних екзистенційних проблем. Головною з них є протистояння добра і зла – як у душі окремої людини, так і нарівні родинних чи соціальних відносин.

Особливою теплотою овіяна розповідь про малого Михайлика в оповіданні «Грішник». Чудовий ножик-рибка, знайдений у «тайстрині» Юри, змушує дитину відчути себе «правдивим грішником». Драматизм внутрішньої боротьби хлопчика посилюється імпресіоністично зображеною картиною бурі, яку «грішник» сприймає залежно від своїх вагань, голосу сумління, небажання віддати ножик власнику. Іван Широкий, герой новели «Крадіж», якого призначили дяком, відчувши всю відповідальність за свою службу в церкві, занедбав господарство, ремесло, яким заробляв на хліб, коли ж сім’я опинилася перед загрозою голодної смерті, наважився на крадіжку кукурудзи з чужого поля. Почуття сорому, провини, уявлення про глузливий сміх односельців призводить до страшного емоційного стресу і смерті. Не впускає в свою душу зла молодий вояк, що вирвався додому з пекла війни («Право на життя»). Довідавшись про невірність дружини, «не затрясся з гніву, не затис кулаки», хоча в глибині душі щось стогнало і «розривало її на шматки»: «Право на життя має кожний, – зашептало йому щось в серці і мозку. – І вона має право на життя… А його ніхто нікому не сміє одбирати…». Ф. Потушняк із неприхованим болем оповідає страшні історії людської жорстокості. У новелі «Позаздрив» батько недолугого гімназиста із заздрощів топить у криниці хлопчика-сироту, який виявився більш здібним до науки, ніж його син. Брати нелюдськи катують Петра Вільхового за те, що він зовнішньо не схожий на них, а крім того, ще й успадкує батькову хату («Своя кров»). У іншій новелі старші брати гімназиста, який буде «паном», «гордістю роду», скалічили красуню-дівчину, в яку закохався юнак («Честь роду»). Малий Йосиф намагається втопити Петрика, щоб заволодіти його іграшками («Чужі люди»).

Різко картає Ф.Потушняк грошолюбство, корисливість («Друзі», «Американтош», «Гроші»). Та, мабуть, найстрашнішим для письменника є моральна сліпота, повна відсутність людських почуттів, бездуховність. Моторошне враження справляє розповідь заарештованого за вбивство селянина в новелі «Невдача». Підсудний цілком спокійно, простодушно, з усіма подробицями розповідає суддям, як він убив у лісі жінку, щоб заволодіти її грішми. Засуджений на довічне ув’язнення, арештант виявляє лють до хлопчини, який спричинив «невдачу», мимоволі виказавши його, але не з’являється в нього ні тіні каяття за злочин, за страчене ним людське життя. Зверненням до проблеми протистояння добра і зла, до страшних, непоясненних сил, що часом опановують людиною, увагою до загальнолюдського, що виявляється в конкретних вчинках та пристрастях, Ф. Потушняк наближається до експресіоністської течії в українській та європейських літературах. Не випадково сучасники вважали письменника найкращим майстром слова в прозі Закарпаття 30 – початку 40-х років.

Праці

Мітологія

  • «Душа в народнім повір'ї села Осій» (село, де народився Потушняк) (1938)
  • «Демон в народнім віруванні» (1940)
  • «Сонце, луна, звізди і небеса в народнім віруванні» (1940)
  • «Огень в народних віруваннях» (1941)
  • «Північ і полудне в народнім віруванні» (1942)
  • «Яйце в народнім віруванні» (1942)
  • «Клятва в народнім віруванні» (1943)
  • «Відьма та її признаки» (1944)
  • «Соціологія села» (1940)
  • «Наші дерев'яні церкви» (1942)
  • «Останки ідолопоклонства» (1942)
  • «Прання плаття у волинян» (1942)
  • «Толока» (1942
  • «Дожинкові пісні» (1943)
  • «Останки культу предків» (1943)
  • «Писанки» (1943)
  • «Руська родина» (1943)
  • «Останки обичаю крадення жінок і „дівич-торгів“» (1944)
  • «Індивід і колектив» (1941)
  • «Про свободу волі» (1941)
  • «Про чоловіка» (1941)
  • «Філософія мови» (1941)
  • «Короткий нарис філософії Підкарпаття» (1943–1944)
  • «Філософічні статті» (1940-ві — 50-ті)

Поетичні збірки

·         «Далекі вогні» (1934)

·         « Хвилини вічності» (1936)

·         «Таємничі вечори» (1938)

·         «Можливості» (1939)

·         «На білих скалах» (1941)

·         «Кристали» (1942)

·         «Терези вічності»

Категорія: Ювіляри дня | Переглядів: 181 | Додав: Кліо | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Вхід на сайт

Пошук
Календар
«  Лютий 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
232425262728